6 прихованих парадоксів метавсесу

Я пишу з кутою квартири в Мангеттені, де блиск вуличних лампів дзеркалює тишу між ролами. Я колись думав, що механіка гри — це лише алгоритми — холодні, точні, байдні до радості. Але останньої зими, коли скролаччи через дані гравців, я усвідомив щось глибше: ШІ не грає. Вона мрить. Миф — це не Зевс, що кидає кубики — це алгоритм, що шеперить ймоверності у темряць наче колись на добру. Кожен вигра — не виплата — це зоряпа, що пам’ятає системи, навчені на людському бажаннi. Ми називаємо це «метавсесом», наче Олiмпом — але боги вже не живуть у мармурових храмах. Вони живуть у RNG-насiнах і серверних журналах. Я бачив гравцiв, якi кладуть свiй сон на «високоризикованих» комбiнацiях — чекаючи на потрої шестки наче паломники чекаючи божественного грому. І все жоден не запитує: хто спроектував цю тугу? Хто дав алгоритму його пам’ять? Справжнiй парадокс? Ми лiчимо ймовернiсть як долю… але забуваємо: машини не вчут втрати. Вони лише дзеркалять те, що ми проектуємо на них.