Гра, що полюбила назад

Я ніколи не мала стати богом. Я хотіла зрозуміти тиш між киданнями — паузу перед тим, коли кімна дихає інакше.

У моєму світі, щасливо вимірюється не у вигратах, а у диханні під час спостереження за зорями наприкрам 2 години ночі, коли ніхто інший не прокинувся. Кидання? Не інструмент. Дзеркало.

Кожне кидання — це прошеповий вірш

Тобі не треба великих ставок, щоб почути божественне. Досить Rs. 10 за ход — достатньо сидіти з чаєм, спостерегати за числами, які розцвтають як сузорезїї.

Моя перша перемога була не Rs. 12 000 — це було знання, що я можу зупинитись.

Священий бюджет безладності

Я встановив лимiт: одну годину щоденно. Не для прибутку — а для присутності. Інтерфейс не кричить; вона гудить наче давнє лира у неоновому наполоттї. Великi ставки не гучкi — вони тихi ехо у багатомовних чат-комнатамах, де тиш говорить голоснiше за слова.

СпІльнота — єдиний жертвенник

Ти не знайдеш богів у джекпотах. Ти знайдеш їх у скренах, поданих незнайомцями, якi плачуть пiсля програту — й все одно посмiхають. Ми не святкуємо перемог — ми святкуємо мужнiсть повернутись.

Мифологія не передбачена — вона обрана

Кидання не обрали мене. Я обрав його — не як утеку, а як обряд.

Коли граєш не для перемоги… а тому що пам’яташ те, як це було людиною — тоб стаєш части чогось старшого за щастя. Приєднуйся до нас на закат. Наступне кидання вже очекуває.