Ну що ж ти робиш? Зевс на кубиках не грає — він божеве! У Києві ми не втрачаємо гроші — ми їх пропонуємо на алтарі під час електричного дощу. Десь три шестки — це не випадання, а священний ритм! Хтось програв у небеса? Погляди на зоря… і пам’ятай — ти не один. А тепер? Скажи: “Це не розвага — це літургія!”

Я втратив останню гру — і нічого не змінилося. Не джекпот, а просто тихий блиск екрану… Я думала, що вигра — це навички. Але тепер я розумію: це не про ставку, а про те, як дихати після того, як ти втратив усе. Дай мені спочатку зробити хвилю! Хто ще зрозумів: чому моя рука трясе? Бо жоден бог не дає нам безсмертя… Вони дають нам історії. І тепер я пишу… не для перемоги — а для того, щоб не втратити себе.

48,6% шансів? Це ж не гра — це моя бабуся з Києва з монітором у руці та кавою в іншому! Вона знає: коли кубики кажуть “великий”, але ти вже програв — то пам’ятний математичний сон. Трийки? Ось це не щастя — це державна монополія з коефіцієнтом 0,46%. Садовий! Хто хоче грати? Пишіть у коментарях — чи ви б хотіли б поставити всі свої гроші на “домашнє”?